Британський володар wild card Артур Фері провів пресконференцію після перемоги над Григором Димитровим та першого в карʼєрі виходу до чвертьфіналу турніру Grand Slam
– Артуре, блискуча перемога сьогодні. Розкажіть про свої емоції.
– Неймовірні емоції. Це вже моя друга поспіль перемога в п’ятисетовому матчі з рахунком 7:6 у вирішальному сеті. Якщо чесно, мені досі складно усвідомити все, що сталося.
– Здавалося, що ви з першого розіграшу повністю увійшли у гру. Наскільки хвилювалися перед виходом на корт?
– Перед матчем я нервував. Це була особлива подія – грати на Центральному корті проти Григора, який є неймовірним тенісистом. Але мені здається, що я досить швидко пристосувався. Дуже швидко відчув себе комфортно на корті. Атмосфера поступово ставала дедалі гучнішою впродовж матчу, але все не відбулося миттєво. Для мене це було добре, адже я мав час спокійно адаптуватися.
– Після перемоги в суботу ви говорили, що музика допомагає вам налаштуватися на матч. Які виконавці допомогли цього разу?
– Як я вже казав, часто слухаю Rufus Du Sol, таку хаус-музику. Вона допомагає мені налаштуватися. Також люблю британський реп – Dave, Central Cee та інших виконавців, які зараз перебувають на вершині музичної індустрії.
– У вашій команді працює нідерландський тренер. Як ви почали співпрацювати і наскільки він уже допоміг вам?
– Ми працюємо разом уже приблизно рік. Минулого року я шукав другого тренера до своєї команди, і мій агент допоміг нам познайомитися. Ми одразу чудово порозумілися як на корті, так і поза ним. Перехід вийшов дуже природним, ми швидко знайшли спільну мову. Усе працює максимально добре. Звичайно, ці два тижні стали для нас просто неймовірними. Було чудово знати, що він підтримує мене.
– Коли у своїй кар’єрі ви зрозуміли, що є психологічно сильним гравцем і справжнім бійцем?
– Думаю, це те, чим завжди хочеться пишатися – бути психологічно сильним. Якщо у вас неправильне ставлення до гри й через це ви програєте матч, то потім відчуваєте певний сором і думаєте, що могли зробити більше. Це постійний процес. Ніхто не буває ідеальним у кожному матчі, але саме протягом цих двох тижнів це проявилося вже неодноразово. Я дуже пишаюся тим, як поводився на корті – не скаржився, не злився, а продовжував боротися й залишався в матчі.
– Вам було приблизно 11-12 років, коли ви дивилися фінал Вімблдону за участю Роджера Федерера. Що сказав би той хлопчик, якби побачив, що одного дня сам здійснить камбек із рахунку 0:2 за сетами й вийде до чвертьфіналу Вімблдону?
– Думаю, це навіть неможливо порівнювати. Одинадцятирічний хлопчик навіть не міг би про таке подумати. Перед своїм матчем я ввімкнув телевізор у роздягальні, де показували жіночий поєдинок, і побачив, що Роджер сидить у Королівській ложі. Я навіть не знав, що він приїде. Одразу написав своїй команді: “Подивіться, Роджер у ложі. Я дуже хвилююся”. Він то з’являвся, то залишав ложу протягом усього матчу. Але це неймовірне відчуття – знати, що один із найвидатніших тенісистів усіх часів спостерігає за твоєю грою. А тим більше – дивиться, як ти проводиш п’ятисетовий матч проти Григора Димитрова на Центральному корті Вімблдону.
– Розкажіть трохи про свій період у США та навчання у Стенфорді. Наскільки цей досвід допоміг вам у професійній кар’єрі?
– Це було вже досить давно – минуло три роки відтоді, як я залишив університет. Я провів три роки у Стенфорді після завершення юніорської кар’єри. Мені там дуже сподобалося, і я зовсім не шкодую про це рішення. Після цього етапу я відчув величезне бажання розпочати професійну кар’єру й був готовий вриватися в Тур. Я неймовірно багато чого навчився, знайшов чудових друзів. Там працюють прекрасні тренери, а сам університет дає освіту найвищого рівня. Крім того, навчання стало для мене своєрідною страховкою на випадок, якби кар’єра в тенісі не склалася.
– У 2020 році ви були одним із партнерів для розминки на Підсумковому турнірі ATP?
– Так.
– Деякі гравці, з якими ви тоді тренувалися, досі залишаються в сітці цього турніру, зокрема Новак Джокович. Що для вас означав той досвід? Чи не здається трохи сюрреалістичним, що через шість років ви знову поруч із тими ж тенісистами, але вже зовсім в іншому статусі?
– Так, безумовно. Це був справді чудовий досвід. Я дуже вдячний ATP за те, що надали таку можливість найкращим юніорам світу. Щоправда, атмосфера тоді була незвичною через пандемію COVID-19. Глядачів не було, усі жили в так званій «бульбашці» в одному готелі. Протягом двох тижнів я постійно перебував поруч із вісьмома найкращими тенісистами світу.
Я тренувався з Новаком, зі Стефаносом Циципасом, якщо не помиляюся, також із багатьма іншими хлопцями. Здається, і з Маттео Берреттіні теж. Загалом я не з тих людей, хто багато думає наперед чи озирається назад, тому мені складно поставити себе на місце того хлопця шестирічної давності. Але, звичайно, Новак досі залишається в сітці, як і ще кілька гравців, які тоді були на Підсумковому турнірі.
– Ви вже грали з Флавіо Коболлі цього року в Австралії й перемогли його у трьох сетах. Чи додає це вам упевненості перед новою зустріччю?
– Так, звичайно, але в будь-якому разі це буде максимально хороший і складний матч. Я очікую зовсім іншого поєдинку, ніж був в Австралії. Тут абсолютно інші умови. Упевнений, що цього разу Флавіо буде готовий на всі сто відсотків, тоді як в Австралії, можливо, був не в найкращій формі. В Австралії я справді показав дуже хороший теніс і, як мені здається, контролював перебіг матчу, тож ми використаємо той досвід під час підготовки до середи.
– Після завершення матчу ви одразу повернулися до свого боксу, де були ваша родина, друзі й команда. Що для вас означало розділити цей момент саме з ними, зважаючи на те, що ви виросли зовсім неподалік звідси?
– Це було неймовірно. На трибунах було дуже багато моїх друзів, членів родини, усієї команди й людей, яким я справді довіряю та з якими люблю проводити час. Такі матчі – це справжні американські гірки. Я постійно дивився у їхній бік, вони підтримували мене, ми ніби проходили цей матч разом. Коли я реалізував матчбол… Це був мій перший матч на Центральному корті й перша спроба вийти до чвертьфіналу турніру Grand Slam. Було неймовірно розділити цей момент саме з ними.
– Сьогодні був особливий день для британського спорту: вранці збірна Англії успішно виступила на чемпіонаті світу, а потім перемогли й ви. Чи надихає вас футбол?
– Не можу сказати, що саме надихав, але було приємно прокинутися й побачити хороші новини. Думаю, вони так само продемонстрували чудовий бійцівський характер. Їм довелося грати на виїзді, у непростій атмосфері. Мені здається, сьогодні я теж опинився в подібній ситуації, хоча, звичайно, публіка повністю підтримувала мене. Вони також показали дуже високу психологічну стійкість.
– Наскільки свідомо ви використовували підтримку трибун? Здавалося, що в ключові моменти ви спеціально заводили публіку.
– Так, особливо наприкінці матчу, коли фізично вже почав відчувати втому і ноги вже не були такими свіжими. Я розумів, що коли Григор подаватиме, щоб залишитися в матчі, додатковий шум трибун, можливо, теж створить для нього певний тиск. Але, якщо чесно, я робив це насамперед для себе – щоб підняти власну енергію й залучити публіку. Водночас вважаю, що Григор дуже добре впорався з цими моментами. За рахунку 4:3, 5:4 і 6:5 він чудово подавав і неймовірно впевнено пройшов ці гейми.
– Я хотів запитати, що для вас означає бути частиною такого особливого дня для британського спорту? Зараз у країни дуже великі очікування.
– Я можу говорити лише про власний досвід сьогодні. Приємно бачити, що британський спорт успішно виступає на світовому рівні. Те, що я пережив сьогодні, я збережу в пам’яті на все життя. Хто знає, можливо, мені більше ніколи не випаде нагоди пережити щось подібне. Це був мій перший матч на такому рівні. Можливо, він буде і першим, і останнім. Сподіваюся, що ні, тому зараз я просто намагаюся максимально насолодитися цим моментом і зберегти ці спогади назавжди.